За посадою — солдат, стрілець. До повномасштабного вторгнення працювала кухарем у ресторанах. Каже, що була впевнена: зможе бути корисною війську — тому пішла добровільно. На це рішення вплинули й втрати — загинули друзі та знайомі. Ті, хто повертався з фронту у відпустку, кликали до себе. Вона прийшла.
Зараз на її напрямку — війна дронів, мінометів та артилерії. Каже, що все, як у всіх: працюють, тримаються, «якось вириваємося».
Про це повідомили на сторінці 105 бригади.
Найважливіше для неї — люди поруч. Побратими стали родиною. Навіть у відпустці, зізнається, найбільше бракує саме їх — розмов, жартів, взаєморозуміння.
Ольга каже, що у 105-й бригаді є повага, є взаєморозуміння, є відчуття, що ти на своєму місці.
Про жінок у війську говорить так: «Жінки — це сила. Якщо треба, вони теж воїни. Ми не відрізняємося від чоловіків. Є такі, що бояться, а жінка — ні, вона піде вперед».
Зізнається, що не раз доводилося прикривати побратимів і витягати їх з-під обстрілів. Для неї це не подвиг — це робота і відповідальність за тих, хто поруч.
Вдома на неї чекає сестра. Чоловік також військовий — служить на іншому напрямку. Коли з’являється зв’язок, вони завжди знаходять час поговорити.
Мрія — одна, як і в більшості військових: щоб війна закінчилася. Щоб люди повернулися до своїх родин. Щоб можна було просто жити.