Позивний — "Бобер", механік-водій 1-го танкового батальйону 5 окрема важка механізована бригада. Віталій із Сумщини, з Конотопського району. Зараз його сім’я залишається вдома, де вже долітають і FPV-дрони, і «Ланцети».
«Страшно за них більше, ніж за себе…» — каже Віталій із хвилюванням у голосі. Родичів по Україні немає, тож вивезти рідних складно. Живе війною, але серце — вдома. Йому болить, що не може повністю захистити тих, хто чекає.
До лав ЗСУ долучився у 2023 році. Відівчився на танкіста спочатку в «Десні», а пізніше вже у складі бригади проходив навчання в Німеччині. Їздив механіком-водієм на різних машинах, але каже: «Leopard — зовсім інший рівень. Я б уже назад на 64-ку чи 72-ку не сів».
Перший виїзд був у Сонцівку. «Наче на роботу — без мандражу, хвилювання не було зовсім. Під’їхали тоді просто до школи, дуло практично у вікно засунули».
Зараз визнає: найстрашніший — не перший бій, а ті, що після, коли вже розумієш, що і як може статися. «Буває, тільки виїхали — і вже все летить: і FPV, і скиди. А іноді — відкатав, і все тихо. Ніколи не знаєш, як закінчиться бойовий виїзд…»
І попри все — їде знову. Бо хтось мусить. Бо Україна мусить вистояти.