Олександр із Коломиї. Позивний — "Пальма".
Йому нещодавно виповнилося 18, а за плечима — пів року бойових завдань у складі 85 окремого батальйону 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Ще зовсім недавно він був школярем, вступив до місцевого ліцею на "оператора з програмного забезпечення", а сьогодні — тримає в руках зброю, щоб захистити нашу землю.
"Коли почалося повномасштабне вторгнення, я одразу сказав собі: я маю йти. Єдине, що зупиняло — мій вік. Чекав, поки виповниться 18".
Рішення Олександра по-справжньому чоловіче. Через рекрутинг подав заявку на службу, пройшов відбір, почув про 85 батальйон — і відчув, що це його місце. Молоді хлопці, команда, яка підтримує. Тут він — серед своїх.
Але вдома не все було так просто…
Мама казала: “Не йди, Боже, придумай щось, ще ж такий молодий…”. Дуже переживала. На початку було багато страху — мовляв, там нема ні забезпечення, ні умов. Але тепер я точно можу сказати — це міфи. Все в нас є. І я дуже задоволений тим, як тут все облаштовано".
З часом мама трохи заспокоїлася. Хоча серце матері завжди хвилюється. Особливо — коли її син на фронті.
А ще на нього чекає кохана дівчина. Вони зідзвонюються, переписуються, тримаються один за одного, як тільки можуть.
"Ми не будуємо багато планів. Просто віримо. У Перемогу. Бо після неї — усе наздоженемо. Інакше я б сюди не пішов".